Вітаю, сьогодні я хочу поділитися з вами своїми думками та спостереженнями відносно агресивності. Я пропоную розгянути взаємозв’язок агресивності і різних поглядів на одне явище у процесі контакту двох людей. Уявіть таку ситуацію: зустрічаються дві дорослі людини і розуміють, що зовсім по-різному дивляться на відносини, виховання дітей, самреалізацію, творчість, політику)). Що тоді починається?
Пристрасті розпалюються, емоції вирують. І ми, озброївшись аргументами, атакуємо іншу думку. Кричимо, обурюємося, перебиваємо співрозмовника і доводимо свою правду. Саме свою! Правда іншого нас ні на йоту не цікавить. В голові майнула думка, якщо він мислить не так як я , він – ворог! Що відбувається у нашому сприйнятті, коли точка зору відмінна від власної викликає відчуття загрози? Я гадаю, що саме це – мало усвідомлене відчуття загрози і призводить до агресивної поведінки по відношенню до опонента. Яку ж загрозу становить інша думка? Що може трапитися з нами?
Почувши іншого, ми можемо змінитися!
Маячня!? Що може бути загрозливого у зміненні? Адже зміни такі бажані та й оспівані мудрецями. Як би не так! Таке сакральне ставлення до змін, а саме до особистісних – дуже перебільшене. Зміни призводять до перегляду ( НЕ ЗНИЩЕННЮ) власних поглядів, суджень, цінностей. І відбувається все це на фоні незручності, сорому, збентеження. Це – неприємні відчуття. У такому випадку, агресивність стає логічно зрозумілою. Сенс агресивності в тому, щоб уникнути усіх цих неприємних почуттів і захистити власні переконання. Переконання, на формування та інтеграцію яких, ви витратили багато часу і сил.
Таким чином, людина з іншою думкою та його інша думка не в змозі знищити нас. Отже “коріння зла” знаходиться в нас самих. В наших установках, вихованні, культурі.
Тому є історичні причини. Інакомислення завжди каралося. Заохочувалось мислення “як усі”, “як люди”, “як партія”. Було не зрозуміло, що робити з тими, що думають по-іншому. Треба було вигадувати, як вписати в загальну картину це інакомислення. Через те, що інакомислення не може бути вписане в “політику партії” за визначенням, вирішенням проблеми було приниження, сором, таврування носія інашої думки. Роки минули. Свобода слова,віросповідання, волевиявлення стали нашими цінностями. Спираючись на них, ми будуємо своє життя, виховуємо дітей. Чому ж тоді, ми самі на побутовому рівні не здатні дотримуватися їх? Чому стикаючись з іншою точкою зору , ми обливаємо брудом людину, принижуємо, ображаємо її?
Просто нас не вчили як поводитися з людьми,які мислять інакше. Ані в родинах ( за рідким виключенням), ані в соціальних інститутах. Це не перекладення відповідальності. Це констатація факту. Для того, щоб знати, як вести діалог з людиною, що мислить інакше, необхідно бачити приклади поважної поведінки.
Колись я була на семінарі у психотерапевта з великої европейської країни. Я запізднилась, бо їхала з іншого міста і заблукала в невідомих околицях. Не дивлячись на мою незручність, він потиснув мені руку, поцікавився як я доїхала і запропонував долучитися до процесу. Не злився, не зиркав, не ігнорував, а проявив повагу до моєї участі в семінарі. Далі – більше. На семінарі участники задавали “підступні” питання. Він завжди дякував за запитання і спокійно відповідав як думав. В мене тоді трапився когнітивний диссонанс. Як ти можеш спокійно, з повагою відповідати людині, яка намагається зачепити тебе, викрити, знайти слабке місце? Тоді я зрозуміла, що це – культура. Культура спілкування, культура поведінки, особиста та професійна культура, культура поважного ставлення до іншого. Є чому вчитись.))
Коли я пишу статті, то відчуваю себе котом Леопольдом. Часто транслюю таке послання ” люди, життя прекрасне, навчаймося, поважаймо один одного тощо”. Це моя така особистісна риса – віра в гарне, добре та чисте в кожній людині! Часом я зустрічаю таких людей, що змінюють моє ставлення на протилежне, слава богу, не на довго!
Так ось, коли я розумію, що контактую з людиною, що дивиться на світ інакше ніж я, то відчуваю роздратування, нетерпіння, в мене зникає інтерес. В голові крутяться шаблонні думки “про що мені з тобою розмовляти, все зрозуміло, ти йдеш хибним шляхом, ти помиляешся, послухай мене, я краще знаю за життя”. Далі емоції, сварки,напруження, прихована чи відкрита агресивність.
Звідки в нас ця впевненість, що ми знаємо як краще, як вірно для іншого? Максимум, що ми можемо знати, як краще для нас в певний життєвий період, в конкретній життєвій ситуації. Ми мало знаємо про іншого. Особливо, якщо не чули і не питали його. Коли ми вирішуємо приділити час іншому, зацікавлено та поважно слухаєм його, трапляється маленьке диво! Його інакомислення вже здається цілком логічним та відповідним до його життєвих обставин. І УВАГА! З вами нічого страшного не відбувається, ви не руйнуєтесь, ніякої загрози для вашого внутрішнього світу не існує. Я гадаю, що зустріч з людьми, що мислять інакше, має на меті не знищення, а збагачення вашого світу. І це праця! Праця, де бажана готовність слухати та чути, бажана зацікавленість і повага до свого та іншого світогляду.
З ПОВАГОЮ!